Тематична лінійка "Збережемо наш скарб - рідну мову"

«МИНУЩЕ ВСЕ, ЛИШ СЛОВО НЕ МИНЕ».

Найбільше і найдорожче багатство кожного народу – це його мова, його скарбниця,

 в яку він вкладає своє давнє життя, розум, досвід.

6 листопада до Дня української писемності у Загальноосвітній школі І – ІІІ с. № 1

 м. Сокиряни відбулася тематична лінійка «Минуще все, лиш слово не мине», яку підготували учні 8 – Б  та 3 – А класів. Допомогу в проведенні заходу надала учитель української мови та літератури  Федишина Олена Вікторівна.

Метою заходу було поглибити знання учнів відомостями про виникнення писемності,

про історію та розвиток рідної мови; показати її красу і багатство, розкрити її необхідність

у житті людини; виховувати любов і повагу до рідного слова.

Усі учасники заходу активно долучилися до організації та проведення тематичної лінійки.

 Діти розповідали про історію розвитку української мови з давніх часів й до наших днів. 

Також бібліотекарем школи була підговлена та презентована виставка літератури на згадану тематику.

Мова — живий організм, який розвивається за своїми законами.

Це нетлінний скарб століть, що передається від покоління до покоління і об’єднує

минуле й прийдешнє. Це – спадкоємність не лише в межах роду, а й народу.

Ще Вольтер писав, що всі основні європейські мови можна вивчити за шість років,

а свою рідну мову треба вивчати все життя.

За православним календарем 9 листопада вшановують пам’ять Преподобного

Нестора-Літописця — послідовника Кирила і Мефодія. Вважається, що Нестор Літописець став прабатьком української писемної мови.

Кілька століть нас привчали до думки про нібито «вторинність» української мови,

 ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, що сягає глибокої давнини і налічує багато тисячоліть.

Пізнання світу через національне слово надзвичайно важливе. Рідну мову слід

оберігати як своє майбутнє, пам’ятаючи про першозначення її,

 як безсмертя українського духу, її рятівну, очищаючу, цілющу, відроджуючу властивість. Античні мудреці казали: "Говори – і я тебе побачу”. Якими побачить українців світ –

залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними та багатознаючими,

 хочемо належати людству. Хочемо бути в його розумі не мертвою, а сяючою

клітиною, а для цього маємо засвітитися любов’ю до рідної мови.

Заснування Дня української мови – це тільки проголошення благородної мети.

Що ж до практичного її втілення, то абсолютно очевидно – зберігати й плекати

рідну мову може тільки її носій. Тобто, ми – українці.

Тож результатом заходу стало усвідомлення учнями того, що українська мова

ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше,

найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше, а наше завдання – оберігати її як зіницю ока і передати наступному поколінню, як найбільший скарб.

(більше фото в фотоальбомі)